Дівчина з козацьких часів

2020-10-13

Дівчина з козацьких часів

Цьогоріч минає 395 років від дня народження української народної співачки і поетеси часів Хмельниччини Марусі Чурай.

За переказами, народилася вона в Полтаві 1625 року в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька Маруся залишилася жити з матір’ю. В юності у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його 4 роки. Але, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот, невдовзі після амністії, чи стала монашкою якогось з українських монастирів).

---

Народна пам'ять приписує Марусі Чурай авторство близько 20 пісень серед яких: «Віють вітри»; «Сидить голуб на березі»; «Зелений барвіночку»; «На городі верба рясна»; «Ой не ходи, Грицю»; «Грицю, Грицю, до роботи»; «Засвіт встали козаченьки»; «Котилися вози з гори»; «Ішов Милий Горонькою». Свої твори вона найчастіше писала на основі власного життя, тому життєпис Марусі Чурай складено за її ж піснями та на основі легенд, переказів, усних спогадів сучасників, записи яких не збереглися. Сюжет «Ой не ходи, Грицю» ліг в основу близько десяти повістей, романів, кількох драм і поем. Найбільш відомі повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Саму ж пісню на початку 19 століття перекладено німецькою та французькою мовами та використано в низці творів світової музики, серед яких і композитором Ференцом Лістом.